Медреформа на пальцях: принцип співоплати на вторинному і третинному рівнях
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Медреформа на пальцях: принцип співоплати на вторинному і третинному рівнях
За підрахунками Світового банку, обсяг ринку медичних послуг в Україні – близько 200 млрд грн.
Точної цифри ніхто не знає, оцінки коливаються від 160 до 300 млрд грн, адже порахувати гроші, котрі “осідають у кишенях”, неможливо.
З цих приблизних 200 млрд лише 50 млрд – гроші із держбюджету. Прогнозована Кабміном державна субвенція на 2019 – 70 млрд, на 2020 – 90 млрд грн.
І ці 50 млрд тонким шаром розмазані по медичному ринку, тому пацієнт отримує безкоштовні послуги, як у рулетці, – пощастить/не пощастить.
Пощастило – платить держава, не пощастило – платите навпіл або ти сам, не пощастило зовсім – заплатив і ти, і держава, а якісну послугу ти так і не отримав. Чому не отримав – ну, наприклад, тому, що обладнання в лікарні старе. А старе воно тому, що державних грошей вистачило лише на мізерні зарплати, пшеничний суп і опалення, а гроші “в конвертах” перетворилися на лексус головлікаря.
Давайте порівняємо медичні послуги – з харчуванням. Сніданок і ланч – це послуги первинно медицини, а обід і вечеря, відповідно, – спеціалізована та високоспеціалізована допомога.
Сьогодні держава начебто гарантує безкоштовне харчування “all inclusive” усім, завжди і в повному обсязі. А по факту, як уже було сказано, система працює як казино: пощастило/не пощастило. Бо щоб прогодувати всіх державі потрібно 200 млрд, а вона має лише 50.
І от нарешті держава зізнається: “Хлопці, реально, я не можу заплатити за весь раціон. Але за сніданок, ланч і пляшку води в дорогу, зуб даю, заплачу. І не “пощастить/не пощастить”, а гарантовано 100% за будь-яких обставин. Тобто, куди би ти не прийшов, у сільську колибу, міську їдальню чи розкішний ресторан – сніданок, ланч і пляшка води тобі від мене будуть завжди”.
За обід і вечерю, говорить держава, давай чесно платити разом. Частину ти, а частину я. Бо, реально, моїх 50 млрд на всіх українців давно вже не вистачає. Хочеш платити менше – купуй страховку, і тоді твою частину платитиме страхувальник.
Причому де обідати та вечеряти – ти обираєш сам. Хочеш гламурне місце – доплачуєш більше за додаткові послуги та/або інтер’єр.
До речі, говорить держава, коли мій бюджет буде збільшуватись – моя доля в обіді й вечері ставатиме більшою й більшою.
Якщо без метафор, то прийнятий у першому читанні законопроект №6327 закріплює гарантії, що держава 100% профінансує
– екстрену,
– первинну (з урахуванням необхідних аналізів та досліджень),
– паліативну
– та частково спеціалізовану і високоспеціалізовану медичну допомогу
Як саме виглядатиме державний гарантований пакет, скільки послуг вторинки й третинки в нього ввійде, – визначатиметься щороку при прийнятті Держбюджету.
Тобто, якщо зовсім на пальцях, то до цього часу Держава гарантувала все, все, а давала “що вийде”, то тепер вона гарантує лише частину, але – гарантує.
Лишивши в стороні метафору про обіди, зазначимо ще дещо. Сьогоднішній обсяг вартості медичних послуг не тільки неможливо реально порахувати, він ще й погано збалансований. Адже часто послуги, які продають пацієнтам непорядні лікарі хоч у приватних, хоч у державних лікарнях насправді абсолютно непотрібні.
І замість того, щоб вкластися у профілактику, у здоровий спосіб життя, у, зрештою, зарплату сімейного лікаря, котрий вчасно помітить нездорові симптоми, – ми так часто платимо за ліки з недоведеною ефективністю, зайві аналізи та фіктивні процедури.
Образно кажучи, їмо льодяники у вигляді півників, замість купити пару кіло моркви і рису.
Власне, “змусити людей їсти багато здорової моркви” – і є однією з ключових задач реформи.
Чим простіше людина звертається по допомогу до свого сімейного лікаря, чим менше затягує звернення, чим кращий цей лікар – тим менше у неї взагалі шансів потрапити на вторинний рівень. Більшість проблем нормально розв’язуються на первинці.
Усі нормально реформовані системи медицини зменшили кількість “ліжкомісць”. Люди отримують повноцінну амбулаторну допомогу на первинному рівні і питання співоплати, на якому так багато спекулюють опоненти нашої медреформи, направду виникає не так часто.
Людям, котрі не раз мали справу з українською медициною, доводити чесність і необхідність співоплати на вторинному і третинному рівнях, не треба.
Давайте чесно: ми всі платимо “у конверті”.
Або за чеком – але в приватному закладі. Причому платимо і на первинному рівні також. І за вкрай рідкісними винятками, ці гроші у систему не заходять, вони не йдуть на розвиток інфраструктури і рівня кваліфікації лікарів.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
